Офіційний сайт Новосанжарської районної ради  |   39300, смт. Нові Санжари, вул. Центральна, 23   |   тел. 3-25-30, тел/факс 3-14-09
E-mail:
Прийом громадян    |    "Світлиця"    |    Новини    |    Фотогалереї    |    Контакти


Ми в соціальних мережах:


Новосанжарщина проводжала в останню путь солдата-героя (Відео+)

Опубліковано: 08.12.2014 13:47
«Сотні трупів, десятки у полоні. На жаль, майже п’ятсот наших хлопців з різних підрозділів загинули. Поранених росіяни добивали уже на полі. «Швидких» туди не пропускали, щоб громадськість не довідалась про те, які гори трупів залишились». Це рядки із повідомлення на сторінці в Facebook керівника одного з батальйонів, що опинився в іловайському «котлі».

Ганна Володимирівна затривожилась, коли мобільний телефон Віктора став недоступним. Не хотілось вірити… Життя старшого сина забрала армія, невже й Віктору така ж доля судилась? А телефон мовчав. Він назавжди занімів. Коли через кілька днів до двору зайшли синові друзі з Дніпропетровська, серце йокнуло: невже? Ні, такого не може бути?

Ганна Володимирівна Ходак – справді мужня жінка. Стільки разів їздила шукати свого сина, але щоразу натикалася на непробивну бюрократичну стіну. І вже тільки тоді, коли товариші по службі засвідчили, що в них на руках обірвалося життя бойового побратима, чиновники повірили, що Віктор не переховується і не перейшов на бік противника. Мати об’їздила шпиталі у Дніпропетровську, Запоріжжі, інших містах. Нарешті, добралася під Іловайськ, у сумнозвісне село Червоносільське, яке вже й селом не назвеш – згоріло, обезлюдніло воно. Там вдалось розшукати свідків тих жахів, що творилися 29 серпня. На власні очі бачила те сухе дерево, ту стару хатину, де сталось непоправне.

«Якби склав докупи всі кілометри, які вона проїздила, мабуть, на край світу можна добратися», – співчутливо розповідала одна шедіївська молодиця. «Я й на край світу готова, тільки б по-людському похоронити сина», – не раз чули від Ганни, солдатської матері. Коли уточнилось, що Віктор похований на одному з дніпропетровських цвинтарів, на Алеї героїв, їй пропонували: нехай тут залишається, не варто перепоховувати. Не погодилась… Стільки ще після того бюрократичних бар’єрів довелось подолати…


П’ятого грудня в районі оголосили днем жалоби. В передобідню пору на тиху шедіївську вулицю потоком йшли люди, з’їжджалися автівки. Ніколи ще так багатолюдно не було у дворі Ходаків.

На столику – портрет юнака зі зброєю в руках. Посміхається, наче ось-ось скаже: «Все, я повернувся. Мир відвоювали…». Запалені свічки, хліб, жито, молитовники… Над труною схилилися батьки, сестра, родичі. Підходять і підходять люди, кладуть квіти, звертаються до матері зі словами співчуття. Та марне їх прагнення розрадити жінку. Сльози градом котяться, руки тремтять, здається, ось-ось втратить свідомість.

Провести мужнього захисника в останню дорогу прибули керівники району, військовики з Дніпропетровська і Полтави, співробітники райвійськкомату. Маємо змогу поспілкуватися із Сергієм Задорожним, котрий служив з Віктором в одному підрозділі і теж звідав іловайського пекла. «Скільки там молодих життів обірвалося – важко навіть уявити. Був би і я серед загиблих, але пощастило врятуватись, бо напередодні отримав поранення, через що не був на передньому краї. А про Вітю скажу так. Це людина унікальна. Великий оптиміст, справжній життєлюб, товариський, подільчивий. Поспілкуєшся з ним півгодини і цього досить, щоб заприятелювати. Про його безстрашність свідчить те, що в останні свої хвилини врятував життя двох однополчан, прикривши їх собою. А сам не зумів врятуватись».

Відспівували покійного три священики – отець Ярослав із Дудкиного Гаю, отець Миколай із Маячки та отець Олександр із Нехворощі. Поки тривала заупокійна служба, прибув духовий оркестр із Полтавського музичного училища.

Біля труни в почесну варту стають молоденькі солдати. Тужливо грає духовий оркестр. Військовики встановлюють труну на машину, і колона рушає на цвинтар. Така воля матері – похоронити Віктора поруч з його старшим братом Сашею, котрий десять років тому загинув в армії за невстановлених обставин. Дорога неблизька, кілометрів зо три.

Траурний мітинг відкриває сільський голова Юрій Мовчан. Відчувалось, важко йому говорити, сльози давлять. Юрій Іванович лаконічно розповів про коротке, але славне життя Віктора, висловив щире співчуття родині загиблого. Потім виступили голова районної ради Геннадій Супрун, виконуючий обов’язки голови райдержадміністрації Роман Павліченко, заступник районного військового комісара Анатолій Громенко, бойовий товариш Віктора Сергій Задорожний, очільник районної організації ветеранів Афганістану Михайло Коркішко, директор місцевої школи Валерій Терещенко.

«Можна прожити довге життя і померти ганебно. А можна прожити коротке життя і померти як Герой. Віктор Ходак віддав своє життя за всіх нас – щоб ми жили у вільній країні. Він до кінця виконав свій обов’язок перед кожним із нас, перед своїм народом і державою. Дякую батькам Віктора за те, що вони виховали справжнього патріота України! Від імені влади прошу у них вибачення за те, що не вдалося вберегти сина. Подвиг Віктора Ходака назавжди залишиться в нашій пам’яті і серцях. Герої не вмирають!», – зазначив голова районної ради.

Біля труни приспущено прапори, хвилиною мовчання громада вшановує світлу пам’ять про славного земляка. Священики виконують завершальний церковний обряд. Труну до ями опускали під гімн України, солдати віддали шану своєму бойовому побратиму трикратними пострілами із бойової зброї.

Поминальний обід відбували в глядацькій залі сільського будинку культури. Тут теж багато щирих, теплих слів було сказано про Віктора Ходака, чиє молоде життя обірвала ця справді безглузда і воістину безпощадна війна. Ось він, зовсім юний, – на світлині. Посміхається і здається готовий сказати: «Я повернувся…».
Відео:
Фотогалерея:
Автор: Адміністратор
© 2011-2019
Офіційний веб-сайт Новосанжарської районної ради
Телефон: +38(05344) 3-25-30, Телефон/факс: +38(05344) 3-14-09
Розробка і підтримка — Полтава-Інформ
При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на автора є обов’язкове